Майданчик дитячої творчості

Створюємо   кроссенси до   комедії І. Карпенка - Карого "Мартин Боруля"

 ( роботи Бондаренко Валерії ( 10 - Б ).  Кіясь Анастасії,

 Єрьоміної Ярослави ( 10 - А ))

Всі вчинки геройські завжди пам'ятають

А батько і мати солдата чекають

Чекає героя вдома сім'я

І стогне за батьком його немовля

 

В минулому хлопчиком мріяв про мир

В майбутньому він головний командир

Виборює правду стоїть він за волю

Ніхто передбачить не міг таку долю

 

Тиша полів вже його не лякає

І гуркіт гармат вже давно не ламає

А втома не сходить у нього з лиця

Він згадує стиха святого Отця

 

Всі вчинки геройські завжди пам'ятають

Ніяки жахи вже його не лякають

Завжди при собі закривавлена вата

А зоряне небо розрада солдата

                                   Коляда Ксенія

Пишемо радіодиктант Єдності магія голосу" Виховна година до Дня української писемності та мови "Мова відмикає серця"

Створення колажів у Learningapps http://www.getloupe.com/v/iqexmhme?r=u

Ще хотіла б я буть тим ключем

Від кімнат, де ховаєш бажання.

Чи труною у темному склепі,

Де ховаєш страхи і  вагання.

Як  хотілось  би  бути роялем

На якому ти граєш ночами,

Чи  струною  твоєї  гітари

Що та музика для тебе, як чари.

Або ж просто бути поряд

Й захід сонця стрічать вечорами.

А вранці  посмішку твою і погляд

Ловитиму своїми я очами…

* * *

Я ненавиджу, коли   « по – тихому»

Коли ніхто   «не бачив»,  « не чув»

І ненавиджу, коли все стихнуло

І  « нічого не знаю»,  « забув»…

* * *

Чужі  думки, благаю, відпустіть !

Не втягуйте мене в свої  тенета.

Смаки чужі, прошу вас, геть ідіть !

Я не кататимусь на вашій більш  кареті.

Загальноприйняті моралі,

Досить перекрикувать  мене,

І  кожного, й самих себе

Ви скоро перекричите.

Цю справу поскоріш

У спокої  залиш.

* * *

Скільки ж нас розвелося у світі,

Є гайки, є шурупи й гвіздки,

Є  мільйони ніким не прибитих,

Ніщо не тримаючих,

По поличці віками  бродячих,

Свій  час бездумно коротаючи

І марно ржавіючих…

* * *

Трава прокинулась,

Роса збісилась,

До неба линула,

Щоб хмари вмились.

Птахи кричать : « Куди! Куди!

Ти звідти випала, сиди!»

Злякались краплі цих розмов,

Цих слів різких,

Безвихідних умов.

Затихло все…

Немає вже й роси.

Як виглянуло сонце –

Й слід простив.

Вона вже в небі  десь, напевно

Бувало з кожним  так, а ні,-

То буде, певно.

* * *

Слова тут зайві, -знаєш,

Так іноді буває…

Їх так багато,

В той же час  - немає.

Це виразитись часто заважає

Й від цього божевільними людьми

Вважають.

Я відчуваю гріх за те,

Не в силах пояснить словами ще себе

Бо жоден з нас не розуміє світ, як інший,

І зазвичай, замість розказати,

Люди  вважають за краще помовчати :

« Слова ж тут зайві», - пам ятаєш ?

То  правильно, що в тиші істину шукаєш,

Аж раптом щось, та й накопаєш.

* * *

Я  десь там,

За горизонтом твоїх очей,

Десь там – на дні невивчених ночей,

У нотах недоспіваних пісень,

В мазках ще ненаписаних картин.

У бесідах ще незапрошених гостей,

В казках, що полю шепотів полин…

                                                                  

                                                                     ** *

Ми – книжки,

 У кожного інакші.

Діти ми,

Хоча роки не у всіх вже  « кращі».

Ми – зірки,

Які не завжди світять  « після»,

І знаки, шифри

Числа, числа, числа…

Так  важко все відкрити  у собі, розшифрувати, -

                                          Ось чому ніхто не хоче помирати         

Всі ми латані – перелатані,

Всі в житті цьому кимось облапані.

Нас розрізняє  лиш одна межа – це час.

Хтось  фарфоровий,

Другий – одноразовий,

А інший  на  поличці  « про запас».

Я так хочу життя,

Чи воно мене хоче ?

І чи можна знайти вороття тому,

Чого в свій час не схочу ?

Від чого відмовлюсь,

Відмовлюсь, відмовлюсь,

Тоді, коли буде –забуду, забуду ?

Я читаю  життя по складах,

Вже час сторінку цю перегорнути.

Книги в бібліотеку що  давно пора

Вже повернути.

Та я її нікому не віддам !

Слободян  Анна

учениця 9 класу

Холодна зима

Сніг на землю тихо лягає,

На подвір  десь завірюха літає.

Льодом річки всі вже покрились,

Стихії природа уся підкорилась.

Листи з дерев вже позникали

Холодні морози  усіх їх забрали.

Мілецька  Карина

учениця 6 класу

Війна

Біль..смерть…страждання…

Тихий стогін чийсь…

Марні сподівання…

Постріли увись…

Незбагненне горе,

Безкінечне зло.

Ненависть, червоне море

Усе в чорнім тло.

Лихі   переживання

Залізна, холодна жорстокість

Страшне розчарування, -

І горе… горе....горе…

* * *

Ми самі вигадуємо сценарій  життя

І сцени у ньому плануємо.

Та не завжди усе, як треба, усе до пуття

Хоча й власноруч усе будуємо.

Ми є режисери  кожної миті,-

Бо все  це у  кожному з нас.

Молчанова  Марія

учениця 8  класу

Учнівські буктрейлери 

Учнівські презентації

                                    

Любов – це шпарини для душі Любов – це палкі спогади серця, Любов – це сльози на долонях, Любов – це шпарини для душі, Любов – це смерть від себе, самотнього. Любов – це катування неспинні, Любов – це не тільки слова. Любов – це палаюче серце ! Любов – це коли в згадках вона… Любов – не для людини, Любов – це тріщини на склі. Любов – це кров на долонях, Любов – це сльози уві сні. Любов – це її травневі очі, Любов – це аромат її вуст. Любов – це її голова на грудях, Любов – це з гори женусь! Любов – це коли відверта розмова, Любов – коли губи її чують присмак твій, Любов – коли зачаровано рожевієш, І дивишся на краєчки її вій… Ви, люди одружені ! Щасливі ! Одне одного цінуйте кожної миті ! Бо любов - це подарунок долі, Бо любов – це і є повітря ! Тернова Дар я